Пам’ятка батькам першокласника
ПОРАДИ БАТЬКАМ НА ЛІТНІ КАНІКУЛИ
Батькам про підлітковий суїцид
Психологи: правильне харчування просто необхідно для дитячої психіки
Психологія кольору. Якими кольорами малює ваша дитина?
Головні правила співіснування і спілкування з підлітком. (натисніть для перегляду)
ПОРАДИ БАТЬКАМ
Як сформувати адекватну самооцінку у дитини
Самооцінка дітей напряму залежить від того, яке середовище їх оточує та як спілкуються з ними найближчі люди, адже їхній думці малеча довіряє, яка власне і формує дитяче уявлення про себе.
До Вашої уваги 15 найбільш дієвих стратегій поведінки, які допоможуть сформувати у дитини адекватну самооцінку.
1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите і бажано через призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається як ти намалював цього слоника – в нього такий довгий хобот, і великі вушка, як у справжнього…» суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!» тим, що в першому випадку ви показуєте своє відношення до роботи дитини, за допомогою якого дитина більше про себе дізнається, а в другому випадку ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а і в присутності інших членів сім’ї. Краще хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад, «Тобі, мабуть, було не просто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку».
2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речі важливі для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина і визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.
3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність. Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина і потребує контролю, встановленню меж, але ще більше їй треба життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями і потребами.
4. Привчати до самостійності. Коли ви надаєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама ладна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо у дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого.
5. Питайте пораду. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною всезнаючим і всемогутнім питає у неї пораду, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?» чи сім’ї взагалі «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.
6. Говоріть про почуття. Відома психолог В. Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не наколюються.
7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що сказавши дитині правду, істерики не уникнути. Саме тому, батьки часто брешуть, і надають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з оточуючими. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, дізнавшись правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина розуміє, що батьки, говорячи правду сприймають її, як особистість, з якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.
8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «неможна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще і не пробувати.
9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями і потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.
10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти“, “чому ти мене не послухав?“, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?“, “тепер ти не зможеш грати іграшкою, ти її зламав“. Ви звичайно можете допомогти дитині зрозуміти причини через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.
11. Не порівнюйте дитину ні з ким. Так ви можете принизити значимість малюка, особливо, якщо він виявляється в гіршому світлі. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.
12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте.Все це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.
13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. Тобто замість фрази «ти – лінивий», можна сказати «ти лінишся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».
14. Проявляйте свою любов всіма доступними вам способами.
15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, впевненість с своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – все це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.
Сторінка психолога
Виховання - справа важка, і поліпшення його умов -
одна з священних обов'язків кожної людини, бо немає нічого більш важливого,
як освіта самого себе і своїх ближніх.
Сократ
Міфи про психологію
При тому, що популярність всього, що пов'язано з психологією, величезна, існує велика кількість «популярної» літератури з психології. Але чи правильне наше уявлення про цю професію? Навіщо потрібні шкільні психологи? Майже у кожній школі є психолог. Але деякі учні про це навіть і не знають. А більшість тих, хто знають, все одно до них не ходять, навіть якщо і мають певні проблеми. То навіщо ж тоді все-таки потрібні шкільні психологи? В чому полягає робота шкільного психолога та які її особливості? Шкільні не займаються лікуванням дітей. Вони існують в основному для того, щоб вислухати проблему, надати допомогу у її вирішенні. Чи помічали ви, що коли комусь викажеш свої тривоги, то одразу й легше стає на душі. Для деяких роль "жилетки”, у яку можна виплакатись, виконують друзі чи батьки. Але ж бувають такі ситуації, що соромно або незручно розповісти мамі, а подруга потрібної поради не дасть, адже сама не має життєвого досвіду. В таких випадках допомагає психолог. Він у жодному разі не має права розголошувати інформацію, яку розповів учень. Лише у крайньому випадку може поговорити з батьками. Також шкільні психологи багато проводять різних досліджень (пам’ять, увага, мислення, темперамент, характер, профорієнтація). Психолог - це теж не зовсім те, що показують у фільмах, особливо американських. Розвіємо ряд міфів про психологію, що існують у суспільстві. В деяких школах ставлення дітей до психологів дуже дивне. Так, якщо однокласник відвідує психолога, то його починають вважати ненормальним, божевільним, дражнити психом. Це тому, що діти мало обізнані у тому, чим займаються психологи, тому і вигадують різноманітні міфи.
Міф 1
Психолог так чи інакше має справу з «ненормальним» людьми. Нормальний, здоровий чоловік до психолога не піде.
Один із найпопулярніших міфів. Перш за все, психолог за визначенням має справу зі здоровими людьми, що мають ті чи інші труднощі, проблеми. З психічними відхиленнями має справу лікар, психіатр. Це медична спеціалізація. Психолог же не має медичної освіти і навіть не має права лікувати. Що стосується поділу психолог і психотерапевт, то він не настільки очевидний. Однак можна сказати, що психотерапевт має справу з більш складними випадками, глибокими психологічними травмами, особистісними проблемами. Психотерапія припускає більш глибоку і тривалу роботу, в ході якої досить суттєво може змінитися внутрішній світ клієнта. Психолог же консультує, розбирається з приватними випадками, дає рекомендації (наприклад, психолог разом з клієнтом може напрацювати список прийомів, які допомагають розслабитися або, навпаки, зосередитися і т.п.).
Міф 2
Завдання психолога - якомога швидше розібратися в проблемі клієнта, дати правильну пораду, а для цього він, звичайно, повинен володіти великим життєвим досвідом.
Якоюсь мірою це теж залежить від підходу, в якому працює психолог, але все ж таки можна стверджувати, що завдання психолога - не давати поради. Взагалі, психолог не повинен розібратися в проблемі клієнта і вирішити її. Він повинен допомогти людині, створити умови, щоб вона сама це зробила - розібралася, прийняла рішення. Ніхто краще самої людини не може знати найкраще рішення своєї проблеми, але йому занадто багато що заважає знайти його. Ось і завдання фахівця - створити оптимальні умови для роботи клієнта з самим собою. А робота ця непроста.
Міф 3
Хороший психолог після недовгого спілкування складає психологічний портрет співрозмовника.
Завдання психолога - не розібратися в житті клієнта, а допомогти йому самому розібратися у своєму житті. Тому у нього просто немає такої задачі - якось визначити проблему клієнта або тип його особистості. Таке навішування ярликів, можна навіть сказати, видає як раз не найкращого спеціаліста. Адже саме по собі віднесення людини до того чи іншого типу або визначення якогось рівня мало що дає для вирішення реальної проблеми. Та й не треба плутати психолога з ясновидцем. Часто психологи чують такі прохання: бачиш людину в перший-другий раз, а вона, дізнавшись про професію психолога, просить розповісти про неї.
Міф 4
Кожна людина - психолог, тільки у деяких є диплом, а у деяких немає.
Якщо вважати розмови по душам на кухні психологічної допомогою - то може бути... І, напевно, у бесіді хороших друзів є елементи психологічної роботи. Якщо це, звичайно, не поради типу «подруга краще знає». Однак специфіка роботи спеціаліста в тому, що він робить це усвідомлено, більш глибоко розуміє відбуваються процеси під час взаємодії, а значить - керує цим процесом. У цьому сенсі робота його більш ефективна, професійна.
Які проблеми зараз найбільше турбують дітей та підлітків?
В основному це ситуації пов’язані з проблемами у сім’ї та стосунками з однолітками. Конфлікти, непорозуміння - різне у житті буває. Але ті, хто звертався по допомогу, обов’язково знаходили вихід із складного становища. А часто навіть буває, що після візиту до психолога проблема вже не здавалась такою страшною, адже просто розповівши її, починаєш краще розбиратись у ситуації та перестаєш переживати через, як виявлялося, дрібниці.
В яких випадках треба, не боячись, йти просити допомоги у психолога?
Не переживай, якщо відчуваєш, що починаєш заплутуватись у ситуації. Лише людина, яка об’єктивно зможе оцінити твоє становище, допоможе тобі розібратися. Не потрібно виношувати проблему в собі, це ні до чого хорошого зазвичай не призводить. Це лише може спричинити душевну травму та виникнення комплексів. Мені, звичайно ж, зрозуміло, що одна стаття не зможе вирішити всі існуючі проблеми. Але, сподіваюсь, що все ж таки ті учні, які її прочитали, будуть з більшою повагою ставитись як до психологів, так і до дітей, що їх відвідують.
Психолог в школі
У сучасних умовах оновлення системи освіти, основою якого є особистісно орієнтовний підхід до учня, значно підвищилася роль і відповідальність шкільного психолога. Водночас його діяльність набуває нових рис. І природно, що кожний із нас намагається побудувати свою роботу відповідно до нових вимог. Мета психологічної служби в школі – науково-психологічне забезпечення навчально-виховного процесу, тобто організація, побудова і проведення цього процесу на основі сучасних психолого-педагогічних теорій виховання й розвитку особистості учнів.
Психологічна служба в школі представлена шкільним психологом. Шкільний психолог бере участь у вирішенні питань, що стосуються навчання та виховання дитини з моменту приходу її в школу до моменту її закінчення. Протягом цього часу ведеться систематичне спостереження за психологічним розвитком дитини. У його ході проводять регулярні психодіагностичні обстеження, оцінюють характер і темпи психічного розвитку, дають рекомендації щодо її навчання та виховання, контролюють їх реалізацію.
У роботі шкільного психолога виділено кілька напрямів:
1) психодіагностика;
2) психологічне консультування;
3) психологічна освіта;
4) психологічна підтримка;
5) психопрофілактика
6) психокорекція.
Вісім правил американського психолога Дейла Карнегі, які принесуть Вам душевний спокій і щастя:
- Поводьтеся життєрадісно, і Ви почуватиметесь життєрадісним.
-Ніколи не намагайтеся помститися вашим ворогам, тому що цим ви завдаєте собі більшої шкоди, ніж їм.
- Замість того, щоб хвилюватися через чиюсь невдячність, не сподівайтесь на вдячність. Пам’ятайте, що єдиний спосіб знайти щастя - не чекати вдячності, а творити добро заради власної радості.
- Вдячність — така риса характеру, яку слід виховувати, тому, якщо хочемо, щоб наші діти були вдячними, необхідно вчити їх цього.
- Ведіть рахунок своїх успіхів, а не своїх неприємностей. У житті треба ставити перед собою дві мети. Перша - здійснення того, чого ви прагнули. Друга - уміння радіти досягнутому.
- Не уподібнюйтесь до когось. Знайдіть себе і залишайтеся собою, адже уподібнення - недопустимо!
- Коли доля дає вам лимон, намагайтеся зробити з нього лимонад. Найважливіше в житті полягає в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Справді важливим є уміння скористатися втратами. Це потребує розумових зусиль, у цьому й полягає різниця між розумною та нерозумною людиною.
- Забувайте про свої неприємності, намагайтеся дати трохи щастя іншим. Якщо виробите добро для інших, ви, насамперед, допомагаєте собі.